Висловлювання Митрополита Київського і всієї України Василя

Митрополит Київський і всієї України Василь (Василь Костянтинович Липківський): Народився 19 березня 1864 року в селі Попудня, Україна (Російська імперія). Український релігійний діяч, церковний змінотворець, проповідник, учитель, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ'я, творець і перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви. У 1919–1927 роках останній настоятель та доглядач Софії Київської. За визначенням академіка Агатангела Кримського — «апостол українського релігійно-народного відродження». За час митрополичого служіння доклав надзвичайних зусиль до розширення української православної церкви та спромігся перетворити її на впливовий чинник життя тогочасного українського суспільства. Здійснив численні переклади українською мовою богослужбового та церковного книжництва. Є творцем «Історії (Дієпису) Української церкви». Святий в лику священномучеників ПЦУ. Помер 27 листопада 1937 року у Києві, Україна (СРСР).

Висловлювання, цитати, афоризми Митрополита Василя

«Не нову церкву для нашого народу ми утворюємо (УАПЦ — ПЦУ) — ми відновлюємо ту рідну нашу церкву, за яку предки наші страждали, за яку життя своє покладали, могилами матір-Україну покривали»

«Очевидно, що коли Російська Церква та її духівництво проти української мови для українського народу на Божих службах, то це з причин не церковних, не релігійних, а тільки з причин старого політичного ладу, що нічого спільного з Церквою та вірою не мають. Не хочуть української мови в Божих службах, бо взагалі не хочуть українського народу, як окремого народу, рівноправного з іншими народами світу. То розмисли політично-державні, а внесення політичних розмислів у релігійне життя народу, то вже само по собі буде докорінним порушенням христового заповіту…»

«Щоб відродити нашу Церкву (ПЦУ), щоб вдихнути в неї душу живу, ми маємо вискочити з-під московської церковної влади (РПЦ — УПЦ МП)»

«Любі брати і сестри! Коли ви видите, що відроджується наша Українська Церква (ПЦУ), лунає в храмах і в школах наша рідна мова, починається наша рідна освіта, то знайте, що це відроджується душа нашого народу, та душа народна, яку нічим не можна зупинити»

«Перша ступінь, яку повинна зробити кожна церква, коли вона хоче бути апостольською і Христовою, зводитися на підвалені апостолів та пророків, на основі самого Христа, — це знищити свої стіни, що відгороджують її від інших; поглянути на життя інших церков не пихою ворога, а оком брата, визнаючи за кожним народом волю зводити своє церковне життя на підвалинах Христа й апостолів, згідно з особливостями своєї вдачі та дієпису; братньою любов’ю чтити кожну церкву і з нею в спосіб братерський об’єднуватись, щоб усі церкви уявляли з себе споруду докупи з'єднану, одним духом пройняту, що дійсно росте у Господі в єдину Церкву Святу»

«Отже, як кажу й не перестану говорити, що час настирливо вимагає від церков залишити ганебне поділення, згадати єдину підвалину — Христа, на якій всі вони зводяться, і глядати одна в одній не того, що їх роз’єднує, а того, що їх з’єднує в єдине тіло Христове, в єдине братерство у Христі. Лише це єднання здобуде їм ласку Божу і дасть їм сили перемогти ту тяжку пошесть, яка на віру Христову насувається. Адже поділ церков на визнані й невизнані, владні й підвладні — це від людей стався, а єднання церков в єдине Христове тіло, — це Божий Заповіт»

«Любі брати і сестри! Ми тепер відновлюємо свою рідну вільну українську церкву (ПЦУ), ми тепер відновлюємо ту споруду, яку упродовж минулого життя нашого народу кілька разів було вже знесено супротивними вітрами. Але основа, справжня підвалина нашого рідного життя, нашої віри, яку закладено було ще за часів князя Володимира хрещенням нашого народу, остається твердим, непохитним, і доки ця основа тверда, непохитна, ми віримо, що наш народ таки зведе на ньому такий дім свого рідного, вільного життя, що хоч би і «дощ пішов, і розлилися ріки, і повіяли вітри і налягли на той дім, він уже не впаде»»

«В нових обставинах світового життя церква вже не має бути ні державна, ні одержавлена, а має бути відокремлена від держави, має зайняти собі таку ділянку життя на землі, якої не може взяти ніяка інша спільнота; Церква Христова має тепер згадати заповіт Христа й до нього повернутися: стати царством небесним на землі, але царством не від світу цього. От же Українська Церква має стати царством небесним на своїй рідній землі, царством не від світу цього для свого рідного народу»

«Чи має наша Церква (ПЦУ) право бути автокефальною з дієписного, канонічного і морального погляду? З дієписного погляду, як ми подивимось на нашу Церкву, то у неї є сама дієписність між церквами, не тільки суто України, а й церкви Росії (від Київської митрополії — ПЦУ). Ми знаємо, що Київська церква існує з часів святого Володимира, має свій вищий орудний орган, має голову — митрополита Київського. Так було в X столітті, коли ще не було на світі Москви. Таким чином, Київська церква найбільше має право бути автокефальною. Мало того, вона є матір’ю для всіх останніх церков України і Росії, бо з Київської церкви пішов світ віри у Новгород, Володимир і Москву... Київська церква є матір’ю, а Московська — дочкою. І що ж зробила ця дочка своїй матері? Ця дочка виросла під вихованням своєї матері, а коли почула за собою силу оружну царя російського, стала сильнішою фізично, бо духовно сильнішою ніколи не була... то вона за коси взяла свою матір рідну Київську»

«Любе братерство! Нам тепер докоряють, вважають геть єретиками за те, що Українська церква відділилась від московського патріярха без його на це згоди, що утворила собі свою церковну оруду. Але ж згадайте, чи питав московський патріярх згоди українського народу, коли підбивав під себе Українську церкву силою, без її згоди (захоплення Української Церкви 1688 року), він виконував заповіти Христа чи, навпаки, різко порушив ці заповіти і, таким чином, сам заслуговує докорів у єретицтві... Отже, тепер, коли Українська церква визволилася з-під влади московського патріярха, обрала собі свого власного голову-митрополита і Всеукраїнську Церковну Раду, відновила свою автокефалію, — вона не лише не зробила нічого противного Христу, нічого єретичного, а якраз навпаки — відновила правду нашої церкви від тої неправди, яку вчинило над нею насильство московського царського уряду, — припинила різке єретичне порушення московським патріархом заповітів Христа, щоб жити надалі по Христовій волі, а не по людській самоволі. Знайте ж усі ті, що вважаєте себе тут в Україні ще й досі прихильниками старої слов’янської церкви, підлеглої московському патріярхові, що ви підтримуєте неправду людську проти правди Христової, що коли ви не прагнете до церковної волі, до визволення Української церкви, ви йдете проти заповітів Христа, проти наказів святих Апостолів»

Цитати Митрополита Василя Липківського

Маленький іноземно-український словничок:

Принцип — засада
Бачити — видіти
Завжди — всігди, завсігди, завсіди
Вартувати, коштувати — стоїти
Націоналіст — народовець
Націоналізм — народовство
Сфера (відділення) — галузь
Пробачити — простити
Цікавити — рупити
Сцена — кін
Патріотизм — вітчизництво
Характер — норов
Зрештою — вкінці
Знешкоджувати — зневаджувати
Проблема — клопіт Концерт — виступ Інструмент — знаряддя Цитата — витяг